Лекція
Тема: Поняття про характер. Фізіологічні основи характеру. Риси характеру.
Мета: Засвоїти ознаки характеру та його основні закономірності формування;дати характеристику акцентуацій характеру. Вміти розрізняти поняття характеру та особистості. Навчити використовувати надані знання в педагогічній діяльності.
Вид заняття: лекція із застосуванням техніки зв’язку.
Обладнання: підручники.
Література: Елисеев О.П. Практикум по психологии личности. – Спб.: Питер, 2007.
Максименко С.Д. Загальна психологія. – К.: Центр учбової літератури, 2008.
Платонов К.К., Голубев Г.Г. Психология. – М.: Высшая школа, 1987.
Тиха Г.Д. Загальна психологія. – Красноармійськ: ТОВ «Алькор», 2005.
Трофимова Н.М., Поленякина Е.В. Общая психология. Практикум. – Спб.:Питер, 2005.
Основні психологічні поняття по темі: характер, типи акцентуацій, риси характеру, форма та структура характеру.
План
1. Поняття характеру,історія вчення про характер.
2. Фізіологічні основи характеру.
3. Структура та риси характеру.
Хід заняття
1. Оргмомент.
2. Актуалізація опорних знань:
· Що таке темперамент?
· На вашу думку, темперамент впливає на розвиток характеру?
· Припамятайте фізіологічні основи темпераменту.
3. Сприймання та засвоєння нового матеріалу:
· Поняття характеру, історичний огляд поняття характеру – 10 хвилин;
· Фізіологічні основи характеру, питання до студентів – 10 хвилин.
· Структура характеру та риси характеру, питання для обговорення – 40 хвилин.
4. Підсумок занять:
· питання для закріплення матеріалу – 5 хвилин;
· огляд запису конспектів у студентів – 5 хвилин.
5. Домашнє завдання: підготувати відповіді на питання у підручнику (с. 149).
Література:
Максименко С.Д. Загальна психологія. – К.: Центр учбової літератури, 2008.
1. Поняття характеру, історія вчення про характер
Люди по-різному ставляться до оточуючого світу: до інших людей, колективу, праці, до самих себе – і цим відрізняються один від одного. Одна людина наполеглива у праці, інша надто високо себе оцінює, інша скромна та соромлива. Працелюбність і ледачість, сміливість та боягузтво, відвертість та потайливість, доброта і байдужість, егоїзм та альтруїзм – усе це пряви людського характеру.
Характер – це сукупність стійких проявів психіки людини, що відтворюються у спілкуванні та діяльності та обумовлюють типові способи поведінки у тій або іншій ситуації. На відміну від темпераменту характер людини може змінюватись протягом життя залежно від причин морального, соціального та економічного змісту життя. Це більш рухливе психічне утворення, що підлягає під коригування та прогнозування поведінки людини у тій або іншій ситуації. Характер може змінюватися також в житті кожного залежно від віку.
Характер – індивідуальне сполучення суттєвих властивостей особистості, які визначають лінію її поведінки по відношенню до тих чи інших соціальних явищ.
Також під характером слід розуміти не всі індивідуально-психічні особливості людини, а тільки сукупність найбільш виразних та відносно стійких рис особистості, типових для даної людини та систематично проявів в його діях та поведінці.
Термін «характер» грецького походження і в перекладі означає «відмінна риса», «особливість», «ознака», «відбиток».
На протязі всього розвитку психології вчені робили багато спроб класифікувати характер.
Давньогрецький філософ та лікар Теофраст (372 – 287 рр. до н.е.) у своєму трактаті «Етичні характери» дав опис 31 характеру: бовтун, хвалько, хвастун тощо. Він розумів характер як відбиток в особистості морального життя суспільства.
Французький письменник-мораліст Лабрюйер (1645-1696) дав 1120 таких характеристик. Він, як і Теофраст, в своїх характеристиках розкривав внутрішню сутність людини через його справи. Наприклад, він писав: «Плуты схильні вважати інших плутами; їх майже неможливо обманути, але ж і вони недовго обманюють»
Аристотель ототожнював характер з вольовими рисами характеру: він поділяв характер на сильні та слабкі за наявністю в ньому вольових рис. Наприклад, людина з сильним характером – надійна людина, про нього кажуть «Не підведе».
В.Бен (1818-1903) поділяв типи характеру на інтелектуальні, емоціональні та вольові. Робилися спроби поділити характер на дві групи: чуттєві та вольові (Т.Рібо, 1839-1916), на екстравертовані (напрямок на зовнішні об’єкти) та інтровертовані ( напрямок на власні думки та переживания) типи К.Юнг (1875 – 1961).
Деякі вчені (Ч.Ломброзо, Е.Кречмер) не тільки темперамент, але й характер намагалися зв’язати з конституцією тіла.
В побуті найбільш широко розповсюджено поділення характеру за їх соціальною цінністю: хороший – плохий, легкий – тяжкий.
В останні роки в практичній психології, дякуючи зусиллям К.Леонгарда та О.Є.Лічко, сформувалися уявлення про найбільш яскраві (акцентуйовані) характери, які досить цікаві та корисні для практики. Були помічені деякі стійкі сукупності характерологічних рис, при цьому виявилося, що таких сукупностей трохи більш за десяток.
2. Фізіологічні основи характеру
Характер – набута властивість людини. Хоча характер не вроджений, ряд особливостей організації людини впливає на його прояв та формування.
Найбільше значення у цьому смислі має сполучення сили, врівноваженості і рухливості нервових процесів, тобто загальний тип ВНД як природна основа темпераменту.
У цілому ряді психологічних досліджень порівнювалися способи дій у людей з протилежними властивостями загального типу нервової системи в одних і тих самих типових ситуаціях з однаково позитивним ставленням до ситуації. При цьому виявилося, що протилежним властивостям загального типу нервової системи відповідають психологічно протилежні способи дії. Так, було показано, що при позитивному ставленні до товаришів по класу і до класного колективу учні з інертними процесами схильні до спілкування з вузьким колом добре знайомих товаришів. За своєю ініціативою вони рідко розповідають будь-що про себе. Вони з трудом заводять нові знайомства, але також важко їм припинити спілкування зі старими знайомими, якщо вони з ними надовго розлучаються. Навпаки, учні з рухливими нервовими процесами проявляють протилежні властивості у спілкуванні з людьми. Отже, властивості загального типу нервової системи – фізіологічна умова виникнення характеру.
Але вроджені, спадкові властивості організму – тільки одна з умов виникнення властивостей характеру. Визначаються ж властивості характеру не біологічними, а суспільними закономірностями. Залежність характеру від прижиттєвих умов підтверджується і його фізіологічною основою – умовно-рефлекторними функціональними станами, які утворюються завдяки певній системі зовнішніх впливів; саме тому люди не народжуються правдивими або брехливими, ледарями або старанними, добрими або злими – люди такими стають. Таким чином, в характері виявляється єдність вродженого та набутого.
І.П. Павлов розглядав характер як «сплав» вроджених (риси типу нервової системи) і набутих (складних стійких систем умовних тимчасових нервових зв’язків, вироблених у результаті індивідуального життєвого досвіду, виховання) форм поведінки. У цьому сплаві системи тимчасових нервових зв’язків відіграють більш важливу роль, ніж тип нервової системи, тому що тип нервової системи не визначає наперед ні характер у цілому, ні окремі його риси. На базі будь-якого типу нервової системи можна сформувати усі цінності якості особистості. Вплив типу виявляється у тому, що формування вказаних систем зв’язків відбувається по-різному у представників різних типів нервової системи.
Характер не є спадковою і не є вродженою, а також постійному і незмінно властивістю особистості. Характер формується і розвивається під впливом оточуючого середовища, життєвого досвіду людини, її виховання. Вплив цей є, по-перше, суспільно-історичним (кожна людина живе в умовах певного суспільно-історичного ладу (кожна людина живе в умовах певного суспільно-історичного ладу, певного історичного середовища і формується як особистість під їх впливом) і, по-друге, індивідуально своєрідним (умови життя і діяльності кожної окремої людини, її життєвий шлях своєрідні та непоторні). Тому характер кожної людини визначається як її суспільним становищем, так і її індивідуальним життям.
3. Структура та риси характеру
Питання: як ви вважаєте, що є первісним у структурі особистості: темперамент чи характер?
Характер як одна з історичних особливостей психічного складу особистості є цілісним утворенням, що характеризує людське «Я» як єдине ціле. Розуміння характеру як єдності його рис не виключає виокремлення в ньому окремих ланок з метою глибшого пізнання його сутності. І. Павлов, не заперечуючи цілісності характеру, відстоював необхідність виокремлення його структурних компонентів. Якщо ви аналізуєте особистість, писав він, - ви повинні сказати, що за такими ось рисами її можна характеризувати як тиху, спокійну, химерну, ніжну тощо. Але якщо окремі частини уявити відокремлено, без їх взаємозв’язку, то характерну людини, звичайно, визначити не можна. Потрібно брати систему рис і в цій системі аналізувати, які риси висуваються на перший план, а які – ледве виявляються, затираються. Отже, визначити структуру характеру означає виокремити в ньому провідні компоненти, без яких цілісність характеру уявити не можна.
У структурі характеру необхідно розрізняти зміст і форму. Зміст характеру особистості визначається суспільними умовами життя та виховання. Вчинки людини завжди чимось мотивуються, на щось або на когось спрямовуються. Але за формою наміри, прагнення реалізуються по-різному. Це залежить і від обставин, ситуацій, у яких перебуває людина, і від особливостей її характеру, передусім від темпераменту.
У структурі характеру виокремлюють такі його компоненти:
| · спрямованість; · переконання; · емоції; · волю; · темперамент; | · розумові риси; · повноту; · цілісність; · визначеність; · силу. |
Спрямованість є провідною в структурі характеру особистості. Вона виявляється у вибірковому позитивному або негативному оцінному ставленні до вчинків і діяльності людей і самої себе.
Переконання – знання, ідеї, погляди, що є мотивами поведінки людини, стають рисами її характеру й визначають ставлення до дійсності, вчинки, поведінку. Переконання виявляються в принциповості, непідкупності та правдивості, вимогливості до себе. Людина з твердими переконаннями здатна докласти максимум зусиль для досягнення мети, віддати, коли потрібно, своє життя заради суспільних справ. Безпринципним людям, кар’єристам ці риси характеру не властиві.
Емоції стають підгрунтям таких рис характеру, як гарячковість, запальність, надмірна або вдавана співчутливість, всепрощення або брутальність, грубість, «товстошкірість», нечутливість до страждань інших, нездатність співпереживати. Моральні, естетичні, пізнавальні, практичні почуття завдяки мірі вираженості в них емоцій можуть виявлятись або в екзальтації, або в спокійному, поміркованому ставленні до явищ природи, мистецтва, вчинків людей.
Воля в структурі характеру зумовлює його силу, твердість. Отже, воля, як вважають, є стрижневим компонентом сформованого характеру. Сильна воля робить характер самостійним, стійким, непохитним, мужнім, здатним досягати поставленої мети. Безвільні люди – слабохарактерні. Навіть при багатстві знань і досвіду вони нездатні наполягати на справедливості, виявляють нерішучість, боязливість.
Темперамент у структурі характеру є динамічною формою його прояву. Характер – це єдність типологічного і набутого за життя досвіду. Особливості умов життя, навчання та виховання формують різноманітне за змістом індивідуальне ставлення до явищ навколишньої дійсності, але форма прояву цього ставлення, динаміка реакцій особистості визначаються її темпераментом. Одні й ті самі переконання, погляди, знання люди з різним темпераментом виявляють своєрідно щодо сили, врівноваженості та рухливості дій.
Розумові риси характеру виявляються в розсудливості, спостережливості, поміркованості. Спостережливість і розсудливість сприяють швидкій орієнтації в обставинах. Нерозсудливі люди легко хапаються за будь-яку справу, діють під впливом першого імпульсу. Розумова ж інертність, навпаки, виявляється в пасивності, байдужості, повільності у прийнятті рішень або у поверховому підході до справ без урахування їх важливості.
Виокремлюючи в характері його структурні компоненти, треба мати на увазі, що характер – це сукупність усіх його структурних компонентів. Кожний структурний компонент характеру – спрямованість, інтелект, емоції, воля, темперамент – інтегративно виявляється певною мірою в кожній рисі характеру, як і в характері загалом. Тому не можна говорити про світоглядні, інтелектуальні, емоційні, вольові риси характеру. Характер як своєрідне стійке, цілісне ставлення особистості до різних аспектів дійсності може бути стійким або нестійким, повним, цілісним, визначеним або невиразним.
У взаємовідносинах людини з навколишньою дійсністю , в його діяльності формується та виявляється безкінечна множина різних індивідуально-психологічних особливостей. Багато з них бувають несуттєвими (наприклад, погано розвинуті смакові якості); інші особливості, хоча й дуже суттєві, можуть виявитися короткочасними, швидко минаючими (кволість, повільність після хвороби); деякі особливості, хоча й дуже суттєві не можуть впливати на відношення людини до оточуючого і навіть не грає великої ролі в його діяльності, компенсуючись іншими рисами (наприклад, погана механічна пам’ять).
Питання: проаналізуйте приведені відривки текстів. В яких з них та чому можна побачити альтруїзм як рису характеру?
1. Ф.М. Достоевский никогда не выходил из дому без мелких денег для раздачи нищим, что, однако, не всегда одобряла его жена Анна Григорьевна, на плечи которой была розложена забота о бюджете и благополучии семьи.
2. Выдающийся гуманист нашого времени А. Швейцер для поддержания своїй миссионерской деятельности в Ламбарене был вынужден периодически возвращаться к профессии органиста, что приносило ему доход, позволяющий и дальше следовать своему предназачению.
3. Известный американський психотерапевт Э. Шостром сознается, что он как некая промжуточная стадія между психологом и бізнесменом переживает глубокий душевный конфлікт, связанный с физической невозможностью оказати помощь всем нуждающимся.
Але існують такі індивідуально-психологічні особливості людини, які проявляються достатньо стійко, тому являють з себе суттєві риси характеру (Наприклад, витриманість, спокійність, вразливість; або тяжка перемикаємость у зв’язку с визначеним відношенням до оточуючого може стати рассеянностью. Отже, під рисами характеру розуміють різноманітні особливості особистості людини, які систематично виявляються в різних видах діяльності і за якими можна судити про його можливі вчинки в окремих умовах.
Питання: в приведеному тексті І. Канта прослідковується зв'язок характеру з різними психічними функціями. Назвіть їх.
«Сказать о человеке просто, что у него характер – значит, не только сказать о нем очень много, но и сказать это в похвалу ему, ибо это редкость, которая вызывает у других уважение и удивление. Иметь характер – значит, обладать тем свойством воли, которому субъект делает для себя обязательными определенные практические принципы, которые он собственным разумом предписывает себе как нечто неизменное. Здесь главное не то, что делает из человека природа, а то, что он сам делает из себя; ибо первое относится к темпераменту и только второе свидетельствует о том, что у него характер.
Питання для осмислення матеріалу:
1. Що таке характер?
2. Характер є вродженою чи набутою властивістю особистості?
3. Що впливає на формування характеру?
4. Чи можна змінювати та переробляти характер?
5. Поясніть прислів’я: « Посієш вчинок – пожнеш звичку, посієш звичку – пожнеш характер».
6. Який існує зв'язок між темпераментом і характером людини?
ХАРАКТЕР | |||
| ВЛАСТИВОСТІ ХАРАКТЕРУ: | РИСИ ХАРАКТЕРУ: | СТІЙКІ РИСИ, ЩО ВИЯВЛЯЮТЬ СТАВЛЕННЯ ОСОБИСТОСТІ: | |
| - ПОВНОТА | - ІНТЕЛЕКТУАЛЬНІ | - ДО САМОЇ СЕБЕ | |
| | | | |
| - ЦІЛІСНІСТЬ | - ЕМОЦІЙНІ | - ДО ІНШИХ ЛЮДЕЙ | |
| | | | |
| - ВИЗНАЧЕНІСТЬ | - ВОЛЬОВІ | - ДО ПРАЦІ | |
| | | | |
| - СИЛА | | - ДО РЕЧЕЙ ТА ПРИРОДНОГО СЕРЕДОВИЩА | |
Комментариев нет:
Отправить комментарий